Мене завжди рятують вірші. Читаючи кожний новий рядок про таку саму втрату або що, я знаю, що не одна в цьому великому світі, яку спіткав маленької долі тяженний рок. Я зачитуюсь, навіть більше ніж книгами. З головою поринаю у таїнство рим і запаху чорнил та друкарського паперу. Сергій Жадан — український автор, який рятує мене зараз. А книга «Господь симпатизує аутсайдерам» заново вчить складати рими. 

***

Коли вона повернулась, ближче вже до зими,

всі свої літні речі вимінявши на квиток,

в теплих її кишенях ховались портові дими, 

 а кров мала колір висушених

трояндових пелюсток .

І Я гортав її книги в перці, кориці й вині,

і слухав собі неуважно, як вона залива,

і як виростають у темряві, зріючи на глибині, 

чорний камінь вугілля,

зелена рослинна трава.

І сонце повільно скочувалось під тиском своєї ваги,

і вона розсипала борошно, мов дзвінкий порошок,

і чекала кожного вечора коли вже підуть сніги,

але сніг, на відміну від неї,

так тоді й не пішов.

***

Що вона потім робила, куди пішла,

з хусткою в рукаві й каблучкою на мізинці,

коли її темне вікно роз'їдала імла,

як іржа  роз'їдає старі есмінці?

Курила бельгійський тютюн,

міцніший, ніж зазвичай.

Сварилася з поліцейськими — п'яна і  грізна.

Брала сухе вино, пила у  фаст-фудах чай —

індійський, мов океан,

чорний, як власна білизна.

Й пила за те, що ніхто не зможе її знайти,

за те, що проймається спокоєм

душі золота матерія.

Лежала на теплому спальнику —

оголена, мов дроти,

тиха, наче вода, сонна, наче артерія.

Що по ній залишилось?Якісь борги,

які я поволі сплачував, книги і мапи,

якісь випадкові друзі, якісь вороги,

яких я насправді не знав,

хоч насправді мав би.

Лишилися речі в  її шухляді, ніби в журбі,

календарик із її місячними,

щоби я не міг помилитись.

Лишилось бритва, яку я врешті забрав собі, 

і завжди різав обличчя,

намагаючись поголитись.

m_Myrtle.