Мене завжди рятують вірші. Читаючи кожний новий рядок про таку саму втрату або що, я знаю, що не одна в цьому великому світі, яку спіткав маленької долі тяженний рок. Я зачитуюсь, навіть більше ніж книгами. З головою поринаю у таїнство рим і запаху чорнил та друкарського паперу. Сергій Жадан — український автор, який рятує мене зараз. А книга «Господь симпатизує аутсайдерам» заново вчить складати рими.
***
Коли вона повернулась, ближче вже до зими,
всі свої літні речі вимінявши на квиток,
в теплих її кишенях ховались портові дими,
а кров мала колір висушених
трояндових пелюсток .
І Я гортав її книги в перці, кориці й вині,
і слухав собі неуважно, як вона залива,
і як виростають у темряві, зріючи на глибині,
чорний камінь вугілля,
зелена рослинна трава.
І сонце повільно скочувалось під тиском своєї ваги,
і вона розсипала борошно, мов дзвінкий порошок,
і чекала кожного вечора коли вже підуть сніги,
але сніг, на відміну від неї,
так тоді й не пішов.
***
Що вона потім робила, куди пішла,
з хусткою в рукаві й каблучкою на мізинці,
коли її темне вікно роз'їдала імла,
як іржа роз'їдає старі есмінці?
Курила бельгійський тютюн,
міцніший, ніж зазвичай.
Сварилася з поліцейськими — п'яна і грізна.
Брала сухе вино, пила у фаст-фудах чай —
індійський, мов океан,
чорний, як власна білизна.
Й пила за те, що ніхто не зможе її знайти,
за те, що проймається спокоєм
душі золота матерія.
Лежала на теплому спальнику —
оголена, мов дроти,
тиха, наче вода, сонна, наче артерія.
Що по ній залишилось?Якісь борги,
які я поволі сплачував, книги і мапи,
якісь випадкові друзі, якісь вороги,
яких я насправді не знав,
хоч насправді мав би.
Лишилися речі в її шухляді, ніби в журбі,
календарик із її місячними,
щоби я не міг помилитись.
Лишилось бритва, яку я врешті забрав собі,
і завжди різав обличчя,
намагаючись поголитись.
m_Myrtle.